Гроші не пахнуть. Чужі.

Гроші й справді не пахнуть. Можливо саме тому трапляються люди, які цим намагаються скористатись, аби прихопити собі їх якомога більше, ставлячи інших в позу дурнів. Часом здається, що така поза декому до вподоби, або ж людина просто не може (чи не хоче) розгледіти її комічність і жалюгідність. Не хотілось би нікого образити, але красномовним свідченням цього є хоча б “активність” наших членів кооперативу в моменти, коли вирішуються можливо одні з найважливіших питань життя колективу. Це – збори. І найперше, що вражає, це байдужість. В роботі останніх загальних зборів у квітні минулого року взяло участь трохи більше п’ятої частини членів кооперативу. В кінці травня на збори прийшло близько півсотні не байдужих людей. Тому й маємо те, що маємо.

А маємо ми безлад, аварійне приміщення, сумнівні фінансові оборудки і при цьому чи не найвищі у Києві членські внески. Маємо Статут, який давно застарів і не відповідає вимогам законодавства, маємо рішення зборів уповноважених, практично всі з яких не є правомочними через відсутність кворуму. Маємо безпорадність правління в наведенні елементарного ладу. Маємо ще й ревізійну комісію, яка не робить нічого, навіть не імітує факт свого існування.

Та ближче до теми грошей. Спробуємо без зайвих коментарів подати лише окремі факти.

Чому у нас такі великі членські внески? У Голови правління відповідь одна – непомірно висока плата за оренду землі. Так, сума дійсно велика – 109309 гривень в місяць. Відкинемо той факт, що в свій час правління на чолі з нинішнім Головою просто проґавили можливість приватизації, подивимось що ж можна було б зробити тепер, і що зробили. Зауважимо відразу, що з цього приводу ми мали досить відверту і змістовну розмову в департаменті земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації (Київземі) з чиновниками, від яких наше питання землі залежить чи не сповна.

Так от, в кінці минулого року в кабінеті Голови правління за участю уповноважених, членів правління, окремих членів кооперативу відбулась зустріч з керівником Київзему, де обговорювались саме ці питання. Найпринциповішим і мабуть найбільш прийнятним для нас було те, що при відмові кооперативу від неосвоєної з 2012 року ділянки 0,17 га з тильної сторони п’ятиповерхівки ми могли б претендувати на приватизацію решти території. Причому обидві дії мали б бути зафіксовані в одному документі. З цим погодились всі. При такому розкладі ми б мали сплачувати до бюджету не 3, а 0.1 відсотка від нормативної грошової оцінки земельної ділянки якою користуємось. Це становило б у цьому році 3643 гривні на місяць. Різниця – 105666 гривень. При всіх інших рівних умовах сума внесків була б на 100 гривень меншою.

І що ж далі? А далі з’являється така собі компанія “Юридична група “Ярема та партнери” з якою укладається договір, згідно з яким їй має бути сплачено за орієнтовними розрахунками близько 600 тисяч гривень за підготовку документації для поновлення оренди кооперативом всієї земельної ділянки. Зауважимо, що відповідно до умов попереднього договору оренди вона була б просто поновлена при умові своєчасного (до 1 листопада 2016 року) подання кооперативом відповідного звернення до Київзему. Щодо подальшої приватизації, то зі слів керівника компанії кооперативу доведеться потратитись ще приблизно на таку ж суму. При цьому сама можливість приватизації залишатиметься досить таки сумнівною.

Звертаємо увагу, оформлення і організація передачі землі в оренду і її приватизація є прерогативою Київзему.

Чому ж так сталось? А все банально просто. Чітку і зрозумілу відповідь на це дав член правління В.П. Петренко на зборах 25 травня. Виявляється, що все помінялося саме за його наполяганням, бо мовляв хто ж розумний зі своєї волі відмовиться від землі в Києві. А й правда. Тим паче, що на останніх зборах уповноважених він недвозначно натякнув на свій власний інтерес до цієї ділянки. І не важливо, що за це доведеться платити всім членам кооперативу.

Але то пусте. Чужі ж гроші не пахнуть.